О власти и Победе
Инок59
Холодный ветер, снег с дождём и слякоть,
Словно природа хочет пристыдить.
За ложь бравурную, в столь памятную дату,
Что посвящаем памяти солдату,
На смерть идущему, чтоб дети могли жить.
Разве за стон обрубленной России,
Он шёл в атаку сквозь свинцовый шторм.
За нищету, что воры расплодили,
За слёзы сИрот, что мы допустили,
Под мирным небом, был ли в том резон?
Союз народов, как мы допустили,
Раздор средь братьев, хаос в головах.
Врагов, что в Беловежье распустили
Страну огромную, не остановили,
Смену формации, совершив в умах.
Так что же празднуем разрушив идеалы,
За кои наши деды шли на смерть.
Неужто святотатствовать пристало,
Потери чести и достоинства нам мало???
Вы власть имущим либералам верите???
* * *
Когда придёт в сознание дух НАЦИИ,
И ощутим мы единение народа.
Поймём, что виноваты не формации,
А сволочи держащие в прострации
Сознанье масс, путями провокаций,
И в этом их коварство и природа.
Так называемые *властные элиты*,
Всегда в истории, в предательстве замечены.
Ведь алчность социальных паразитов
Как признак:- *короля играет свита*,
Но…будет суд истории пред ВЕЧНОСТЬЮ.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
